Перші згадки про свято Вознесіння Господнього, яке святкується в четвер шостого тижня після Великодня, відносяться до IV століття. Він встановлений на честь завершення Ісусом Христом земного служіння і піднесення його до Бога-Отця. Як свідчить Євангеліє, на сороковий день після Воскресіння Ісус явився своїм учням, що зібралися в Єрусалимі, говорив з ними про події, свідками й учасниками яких вони стали, і про швидке послання на них Святого Духа. Потім Спаситель привів апостолів на Оливну (Олійну) гору, благословив їх і став віддалятися, підносячись на небо.
У народі вірили, що від Великодня до Вознесіння відкриті двері в рай і пекло і мертвим душам дозволено приходити в будинку живих. Тому в цей день намагалися пом'янути померлих. У старі часи було прийнято зустрічати свято з пирогами подовженої форми з викладеними на верхній їх частині смужками тіста, символізують сходинки сходів. Після освячення в церкві частину цих пирогів обов'язково роздавали бідним. Пекли печиво у вигляді сходів (як правило, з семи сходинок — за кількістю небес Апокаліпсису) і млинці під назвою «Божі онучі». Вважалося, що і «драбинки», і «онучі» повинні полегшити Господа сходження на небо.
За старовинним прикметами, на Вознесіння завжди випадає багато роси, сльози матері-землі, проводжаючої Ісуса Христа. Вважалося, що, вмиваючись цією росою, дівчина стане красунею і дуже скоро вийде заміж. А народні синоптики знали: якщо в цей день іде дощ, влітку дуже часто будуть гриміти грози.