Життя на рубежі: Подорож до міст прифронтової зони у Луганську область

Усі ми заклопотані своїми справами, нагальні проблеми не дають поглянути угору. Але протягом року виношував ідею повернутися до Луганської області і побачити, як живуть люди у прифронтовій зоні.

Минулого року поїздка вдалася на благодійні кошти, цього року виграв грант ГО «Міст громадської активності» (ЛМГО «Центр культурного менеджменту» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США), і опинився серед 27 щасливчиків з України, які не побоялися поїхати на схід та через об’єктив камери поглянути на міста, які Збройним Силам України вдалося звільнити під час проведення АТО.

Хоча у заявці на отримання гранту вказував на місце «дислокації» місто Рубіжне, вирішив скористатися ситуацією і відвідати нову «столицю» Луганського регіону – місто Сєвєродонецьк.

Проживати вирішив теж у цьому місті. Напередодні вивчивши усі пропозиції найму житла та ознайомившись через мережу Інтернет з місцевими готелями. Надав перевагу у винайманні студії «на Маяковського» у Сєвєродонецьку.

У Рубіжному місцевий готель «Совєцький», чи то зараз «Центральний», асоціювався з відсутністю сервісу та радянською епохою, інтуїція не підвела. Про зроблений вибір жалкувати не прийшлося.

Харчі та квитки на поїзд придбані. Посадка пізно у вечорі з київського вокзалу. Вирушаю у дорогу. Маючи кілька годин у запасі на вокзалі докупив додатково флеш-пам'ять, на переході між центральним та південним терміналами перед вирушенням поїзду «Київ-Лисичанськ» натрапив на Мустафу Найєма, який вирушав у подорож чи повертався з неї.

Ніч у купе проминула миттєво, серед сну відчув, що доволі довго стоїть поїзд, але не звернув на це увагу. Як стало пізніше відомо, простій потягу був пов'язаний з аварією на залізниці, поїзд збив людину. У зв’язку з оформленням події, наш потяг простояв доволі багато часу і вже їхав з запізненням у півтори години.

Зупинка у Харкові, можливість вийти на перон та подихати свіжим повітрям.

Після цього у купе познайомився з пасажиркою з якою їхали разом. Вона переселенка з Луганська, у зв’язку з подіями 2014 року переїхала до Сєвєродонецька, де працює в одній з лікарень. Протягом нашої подорожі їй неодноразово дзвонили її пацієнти й вона здійснила не один десяток дзвінків у спробах вирішити питання з їх лікуванням у вищих посадових осіб. Поверталася вона з Києва з конференції. Про життя на новому місці говорила стримано і без ентузіазму. В окупованому Луганську вона з родиною залишила дві квартири, і можливості у майбутньому повернутися до рідного  міста не бачить. Їхати з Рубіжного до Сєвєродонецька вирішили разом на таксі, про яке мою знайома подбала заздалегідь замовивши.

Діставшись квартири, яку винайняв, не зважаючи на гідні апартаменти, розслаблятися не захотів узяв камеру та вирушив у місто.

У цей вихідний день на вулицях та парках було доволі людяно. Молодь, батьки з малими дітьми відпочивали. З першого погляду помітив насиченість міста українською атрибутикою, майже на кожній адміністративній будівлі, установі чи магазині майорів синьо-жовтий стяг. Зайшовши до одного з магазинів, розпитав у продавчині про життя на «рубежі». Як виявилося, вона переселенка з Луганська, загальновідомі обставини змусили її сім'ю переїхати подалі від війни. Але оптимізму дівчині не добавляти, на життя вона дивиться по-філософськи.

Прогулявшись вечірнім Сєвєродонецьком, відчував, що він буде більш цікавим за Рубіжне і не втрачав нагоди для фотографування.

Прибувши наступного дня до Рубіжного, одразу побачив контраст між містами, які входять в один міський конгломерат, і знаходяться доволі близько одне від одного. Рубіжне-2017, як і Рубіжне-2014 року справляє гнітюче враження. Вулиці міста малолюдні та брудні, багато жебраків. Молоді не зважаючи на наявність кількох навчальних закладів замало. Зав’язав розмову з кількома людьми різного віку, усі скаржилися на життя і безвихідь. Але ж поруч Сєверодонецьк, який ближче до лінії фронту, який справляє враження міста яке живе.

Молоді сєвєродонетчани веселяться, проводять яскраво вільний час, одним словом живуть. Що не так у Рубіжному, де міська влада, яка має навести елементарний порядок та чистоту у місті?

Кілька днів між цими містами і така разюча прірва між ними. Щодо рівня життя у порівняні з нашим містом Новоградом-Волинським, у черговий раз підтвердив зроблений вже давно висновок. Такий цін на харчові продукти та споживчі товари, як у Новограді-Волинському зустрінеш не всюди. Продукти у супермаркетах, у містах майже на лінії фронту на 30% дешевші ніж у нашому місті, одяг наполовину.

Згідно з оголошеннями на вулицях міста придбати однокімнатну квартиру у Сєвєродонецьку можна від 6000 дол. США. Дво- та трикімнатні від 10000. Заробітні плати, у середньому як і по усій Україні. Але на мою думку, прикордонні території з окупованими - «ЛДНР» мають стати «вітриною» мирного та забезпеченого життя.

Три дні заплановані на подорож минають доволі швидко, повертаюся додому до рідного Новограда-Волинського. Повертаюся вже іншою людиною, менш заангажованою звичними стереотипами. Донбас - це Україна і ми маємо докласти максимум зусиль на усіх рівнях, у тому числі у між особитому спілкуванні, щоб повернути окуповану територію під нашу юрисдикцію.