СОЮЗ РОЗПАВСЯ, А БЛАТ ЗАЛИШИВСЯ…

Я попросила чотири штучки. З вітрини продавець не дала. Пішла в підсобку і винесла вже у пакетику. Зважила. - Чи ж хороші всі? - запитую. 
- Так! - посміхається та.
Удома розгортаю пакунок і бачу: два стейки справжні, а два - обрізки ніг індика, самі лише кості. І це на таку невеличку кількість за ціною майже 65 грн за 1 кг! Правду кажучи, ті кості мали б бути щонайменше удвічі дешевшими. "А що ж ти хотіла? - іронізує внутрішній голос. - Продавець має ж своїм знайомим найкращий товар дати. А таким, як ти…". 
Іншого разу продавець виносить знайомим уже готовий пакет з підсобки: вочевидь заздалегідь відібрала на всяк випадок. От він, той "всяк", і прийшов. Тепер продавець в очах приятельки мало не богом видасться. Блат? Блат! Ми ж так звикли. Ще за Союзу, коли черги навіть за хеком були у півтора кілометра, не кажучи вже про пресловуті паперові пакети з кілограмом свинини з м'ясокомбінату по 1 крб 85 коп. за 1 кг. А що в той пакет тобі потрапить - хтозна. 
І так в усьому. Щопонеділка на площі Лесі Українки в нашому місті, щовівторка - через дорогу від колишнього "Дитячого світу", щосереди - біля центральної перукарні по вул. Шевченка, щочетверга - в колишній "Молочці" в магазинах "Секонд хенд" (це дні завезення оновленого товару) виламують двері. Оскаженілі від розпуки і безпросвітного життя люди пхаються у надії придбати необхідні взуття і одяг. Бо за зароблене чесною працею на ринках і в магазинах купувати нічого. А тут дешево, речі навіть світових фірм і брендів, часто абсолютно нові. 

У КОЖНОГО «БУТІКА» СВОЯ «ЕЛІТА»

Але й у цих "бутіках", як прозвали "секонди" в народі, є своя "еліта". А якщо покласти руку на серце, їх треба назвати "групою захвату". Щоправда, віднедавна таких груп дві. Одна з них - жінки і кілька чоловіків віком за п'ятдесят. Вони чатують на відкриття магазинів у день оновлення товару мало не від п'ятої ранку. І стоять під дверима першими. Інша група - молоді хлопці, сильні, високі, фізично розвинуті. Ось ці дві групи першими влітають до магазину, виламуючи двері, збиваючи з ніг і охоронця, і покупців, і хапають, що побачать найкращого своїми вже натренованими очима. Потім скидають усе на купи і давай перебирати. Зайве, тобто неходове, - вбік. 
А потім розносять по різних трудових колективах і правлять уже ціну, яку захочуть, якщо річ достойна. А не ту, що заплатили. Ось такий свіжий заробіток. І не треба сильно напружуватися на роботі. А люди йдуть щось придбати особисто для себе чи своїх дітей, онуків, а не на продаж, і не можуть. Бо й чимало продавців, знаючи, що від цих "груп" їм щось перепаде, приховують найкращі речі, а то й запускають когось одного з них до відкриття магазину. Так що і тут треба мати блат! Хоча деякий нюанс випр авдання їм є - роботи ж для молоді немає.
Як кажуть, дожилися! І ніхто за цим не слідкує, нікого не обходить, що діється у нашій торгівлі. Закони обходять як хочуть. Одна жінка розповіла:
- Мені у "секонді" попався один гарний чобіт, а другого знайти ніяк не можу. Коли підходить молодий хлопець і каже:
- Хочеш мати чоботи - давай двісті гривень!
Я мало не впала. Так нахабно, не відходячи від каси… А тоді й кажу:
- Ну, двісті я тобі не дам, а сто можу. 
Розплатилася і стала володаркою чобіт, сума за які разом з "хабарем" - гривень триста. А на ринку такі чоботи коштують від півтори тисячі. Я ж собі цього не можу дозволити. От і доводиться платити таким нахабам.

БЕЗ БЛАТУ НЕ ПРОЖИВЕШ

На роботу сьогодні без блату практично не влаштуватися. Рука руку тягне, плече - шию… Один парубок після закінчення університету звернувся до керівника великого підприємства, мовляв, в одному з його виробничих підрозділів є вакансія. Той пообіцяв, а на посаду взяв свого знайомого (добре, що парубок підказав). З керівником не знайдеш спільної мови - підвищення зарплати, росту кар'єрного не бачити. А щоб "знайти спільну мову", треба догоджати, уміти бути й улесливим, і подаруночки час від часу підсовувати, компліментами обдаровувати. Звичайно, не скрізь так, але в переважній більшості. Хто ж щиро, від душі, з повагою ставиться,  того відразу видно. 
До речі, "блат", за Фасмером, означає не лише жаргонне слово, арго, широко розповсюджене на території колишнього СРСР, а й одну зі сторін радянського побуту - знайомство або зв'язки, що використовують в особистих цілях, обмін "послугами доступу" до ресурсів в умовах економіки дефіциту і державної системи привілеїв, використання соціальних мереж і неформальних контактів для отримання дефіцитних товарів і послуг, а також вирішення різноманітних життєвих проблем. Блат є не що інше, як збочена форма соціалістичних особистісних (і в той же час громадських) стосунків. Термін описує взаємний обмін у радянській культурі, в якому   гроші зазвичай не використовуються, а означає послугу за іншу користь. Класичний блат не передбачав грошової винагороди для впливових осіб. Про якісь хабарі не було й мови, бо всі були бідними.
А чому немає спостережних рад на ринках? Ставлять продавці ціни "від стелі", непомірно набиваючи свої кишені з отих нещасних пенсіонерів, дітей, робітників. На наших ринках досі навіть ваги то електронні від батарейок, на які вітер впливає - гойдає їх, а то й такі, як з середини минулого сторіччя, де гирі навіть уже "пообтесувалися", заіржавіли. І з отакими музейними вагами нам продукти відпускають. А про касові апарати, термінали, як в усьому світі, тут і чути не хочуть. І дурять наш народ як заманеться. Ваги ставлять подалі від покупця, щоб видно не було, скільки там набігло. І не встигла цифра "заспокоїтись", як продукт уже тобі подають і ціну кажуть. А ми віримо… От у Польщі ще на початку 90-х років покупці не соромилися виймати калькулятори і при продавцях перераховувати. А у нас же тепер майже у кожного в мобілках калькулятори є!

В МОЛОКО АСПІРИН МОЖУТЬ ВСИПАТИ

Та все ж і на ринках добре прижився блат. Тут не кожному всунуть зіпсований товар, а лише незнайомцям. А "своїх" попередять. Чи підморгуванням, чи жестами, шепотінням. От так!
Не можна погано говорити про тих, хто молоко продає, своїми порепаними руками вигодувавши-подоївши корівку. Та є і такі, хто в молоко аспірин чи ще якусь "хімію" кидає, щоб у спеку не скисало на прилавку. А потім ви чекаєте тижнів зо два, та кефір ніяк не виходить. Але ж тим, хто овочами торгує, крупами, борошном,  час уже "європеїзуватися" з торговельним обладнанням. Щоб усе чесно було. 
Можна ще чимало прикладів нашого непомірно безладного життя наводити, де панують блат і безконтрольність. Можна обурюватися, та нічого від того не зміниться, доки мовчатимемо і з усім цим миритимемося… Так що блат залишиться і надалі у фаворі. А 1 липня ціни відпустили. Чи ж виживемо?..

Тетяна КОЗЛОВА,
м. Нов.-Волинський 

Автор
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )
Виклад
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Будь ласка, залиште конструктивний, обґрунтований та інформативний текст, що стосується якість роботи компанії, на прикладі особистого досвіду.

Не дозволяється: використання не нормативної лексики, загроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Актуальність
0/12
Виклад
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати