На рубежах «руского міра»

Ось і закінчилася наша подорож. Відчуття втоми та безмежна кількість вражень, на жаль не завжди приємних. 

21 травня 2016 року п'ять членів громадської організації Союз учасників, ветеранів та інвалідів АТО вирушили до міста Рубіжного Луганської області. Метою подорожі було відкриття у районі залізничного вокзалу пам’ятного знаку в честь загиблих воїнів 30 бригади під час визволення міста від терористів. З метою встановлення істини та відтворення тих буремних подій, при організації подорожі залучено безпосередніх учасників бою та фахівця для зйомки документального фільму.

Подорож до Луганської області минула без особливих пригод, пройшовши кілька блок-постів нас зустрічали на в'їзді до Рубіжного волонтери Юлія Носарєва та Сергій Петров. Юлія була вдягнена в футболку з емблемою 30 ОМБр, у свою чергу звягельчани зробили їй особливий подарунок – національний український костюм (вишиванку зі спідницею), її радості не було меж.

По прибуттю до оселі Юлії, вже фактично світало, і до насиченого ранку 22 травня, час пройшов у бесідах, спогадах подій дворічної давнини, ситуації у Рубіжному на даний час.

За спостереженнями Юлії, лише близько 15 відсотків від усіх мешканців міста, займають проукраїнську позицію, інші відверто не висловлюють своїх поглядів або схильні до сепаратизму. Найбільшою трагедією для міста вона вважає проведення місцевих виборів, під час яких владні повноваження отримали колишні регіонали, які підтримували створення псевдореспублік на території східної України.

Ранок розпочався з поїздки до ритуального бюро, де ми придбали кошик з квітами для вшанування загиблих солдатів, власник бюро назвавши ціну за кошик, відразу зменшив її удвічі. Після цього, ми вирушили до місць проведення боїв 30 бригади, де проводили зйомку фільму.

Близько 12 години, були вже біля залізничного вокзалу, де вже збиралися українські патріоти з синьо-жовтими та червоно-чорними знаменами. Також прибула офіційна делегація для відкриття пам'ятного знаку. Під час мітингу-реквієму, слово дали одному з керівників місцевої влади, але присутні рубіжани пригадали йому участь у подіях 2014 року, його підтримку сепаратистів і з гаслами "Ганьба!" прогнали від мікрофона. В ході мітингу до нас почали підходити рубіжанці, було видно, що вони бояться говорити. Згадуючи ті події, описували участь багатьох можновладців, для яких активна підтримка сепаратистів, в їх житті нічого не змінила. Вони залишилися на своїх місцях та продовжують працювати. Обурення людей з цього приводу немає меж. Організатори референдумів, які запрошували іноземних найманців і всіляко їх підтримували залишилися непокараними.

Після мітингу, ми вирушили до іншого місця бою у лісовій місцевості. До нас через деякий час приєдналися проукраїнські активісти. Кожен з них живучи у своєму місті, ризикує життям тільки тому, що любить свою батьківщину. Їх небагато і схожі вони більш на клуб за інтересами, але їх рішучості на захисті української національної ідеї не має меж.

Цікавою була історія одного «народного месника», який у 2014 році втративши віру в те, що місцеві правоохоронні органи будуть вирішувати проблему, долучився до активних дій і з гранатомета розстріляв будинок «головного сепаратиста Рубіжного», але вибуху не відбулося. На даний час кримінальне провадження відносно чоловіка знаходиться у суді, йому загрожує реальне позбавлення волі. Але чому коли добровольці брали в руки зброю, приєднувалися до добровольчих батальйонів це був героїзм, а війна з місцевими сепаратистами стало кримінально караним діянням? Враховуючи, те що суддівський корпус, прокуратура і представники МВС на місцях залишилися ті ж самі, і прислуговували терористам, не важко здогадатися про можливий результат розгляду справи у суді.

Ось так, невеликий «корпус патріотів» боронить східний рубіж нашої держави. Про силовиків я не кажу, оскільки не завжди бажаного результату можливо досягнути саме силовим методом. На даній території відсутня системна державницька політика. Центральна влада самоусунулася, передавши через місцеві вибори владу на місцях сепаратистам.