На Новоград-Волинщині єдині на території України сліди проживання балтського племені ятвягів

На північному  заході Житомирської області, неподалік від Городниці є невелике село Ходурки. Село невелике, з зруйнованим колгоспом. Останній перепис показала, що жило там 211 осіб, а зараз, напевно, ще менше.

І нічим особливим не були примітні б Ходурки (якщо не вважати дивної називи), коли б у 1988 році тут, на правому березі річки Случ, експедиція НАН України під керівництвом Звіздецкого не виявила кілька курганних поховань. Могильники розкопали, і виявилося, що там поховані ятвяги.

Найбільше дивує, що жили ятвяги далеко на півночі (на території сучасних Білорусі, Польщі та Литви) і давно. Ніде більше в Україні таких курганів не виявлено.

Коротко про ятвягів. Було це давнє (начебто знаходять їх сліди ще на початку ери) балтське плем'я, предки прусів. Жили між Наревом і Німаном, серед боліт. Там особливо не поживеш, бо плем'я було досить шкідливе і войовниче, часто нападало на сусідів. З іншого боку, були вони слабо організованими і нападали виключно заради наживи, особливих імперських амбіцій не відчували.

В руських літописах вони згадуються вперше за кілька років до Хрещення, коли Володимир сходив в ятвязську землю з походом, і начебто навіть успішно. Потім ходили і інші князі з різним ступенем успішності, і самі ятвяги набігали на Русь. Деякі історики навіть вважають, що ятвяги для руського полісся були такою ж проблемою, як і половці для Київських земель. Загалом, били їх регулярно, але вирішити «ятвязьке питання» повністю не могли, ятвяги ховалися по болотистих лісах і чекали реваншу. Особливо ятвягами зайнявся Данило Галицький, який у 1254 році навіть укладав союз із тевтонцями. І таки досяг свого – пошматував ятвягів, після чого вони взяли васалітет Галицько-Волинського князя, ніби платили данину і взагалі, припинили конфронтацію. До речі, Данило Галицький отримав корону від Папи як раз під час одного з походів на ятвягів. Після того, як ятвяги вирішили питання з Галицько-Волинським князівством (а імовірно, і до того) пішов процес слов'янізації, що, очевидно, не перешкоджало і входження їх земель до Литовського князівства. Якийсь час ятвяги були і під тевтонцями, але потім стався Грюнвальд.

Загалом, поки суть та справа, Вікіпедія каже: «До XVII століття всі або майже всі ятвяги були асимільовані литовцями, білорусами та поляками-мазовшанами». Але інше джерело каже, що в перепису населення в районі Гродно в 1860 р. Більше 30 тисяч людей себе назвали ятвягами. Ще одне джерело пише: «Деякі сучасні історики та етнографи чомусь відносять ятвягів до вимерлих народів. Однак, це не так. Залишки цього колись великого народу досі живуть на території сучасної Польщі, в околицях міста Сувалки. Жива і мова ятвягів, хоча деякі мовознавці все-таки схильні відносити її до одного з діалектів литовського, ніж до самостійного мови. Багато людей, яким не байдужа доля цього народу, докладають свої зусилля, щоб зберегти культуру і мову ятвягів, не давши їм остаточно зникнути. В інтернеті створено непоганий проект Suduva.com, де зібрана інформація про сучасну ятвязьку культуру. Там же можна знайти англо-ятвязький і ятвязько-англійський словники». Загалом, такі ятвязькі пироги.

Повернемося в наш час, причому в Ходурки. У замітці Відділу культури Новоград-Волинського, де говорилося про те, що на краю села знайшли археологічний комплекс ІХ-ХІІІ ст., що належить ніби як ятвягам. «Курганний могильник обкладений каменем, налічує 12 курганів, займає площу 60 на 25 і, висота курганів 0,5-1,2 м. Під час рятівних розкопок виявлено трупоположення в ямах головою на захід». Ось такий курган ятвягів, наприклад, є в Польщі. Поїхав на місце і незабаром знайшов обеліск, який говорить, що тутешні курганні групи охороняються державою і за їх пошкодження закон не подякує, а зовсім навпаки. Обеліск новий, явно 2000-х. Так кургани виглядають на підходах. Чесно кажучи, ніколи б не подумав. На то я і не історик. Підійшовши ближче дійсно бачиш невисокі горбки, подекуди проступають і камені (яких, втім, у тутешніх місцях вистачає і без ятвягів). До речі, розкопані кургани. Причому ями виглядають порівняно свіжими, не 80-х років. Так що всередині нічого не залишилося, чорним копачам тут робити нічого. Тим не менш відомо, що ще радянська експедиція тут дещо таки накопала, матеріали зберігаються у фондах НАН. Місце, треба сказати, красиве, з видом на річку і простори за нею. На основі чого можна зробити висновок, що коли Шевченко написав "Заповіт" в ньому заграла частинка ятвяжской крові. Ось такі знахідки слідів людей тисячолітньої давності. До речі, про тисячоліття. Важко уявити, щоб ятвяги жили тут, скажімо, у IX столітті. Логічно припустити, що переселилися вже славянізоване плем'я після походів Данила Галицького, тобто, в XIII столітті. 800 років - теж вражає. За такі знахідки на краю здавалося б нічим не примітних сіл і люблю наше Полісся. Ніколи не знаєш, що таять у собі ці землі, хто тут жив і залишив сліди по собі.