Сьогодні День пам'яті Лесі Українки

В цей день, в 1913 році, в невеликому гірському курорті Сурамі (Грузія), неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871-1913), видатна українська поетеса, драматург, громадський діяч

В Сурамі родина Косачів - мати Олена Пчілка, її молодша дочка Ісидора (Дора), вмираюча Леся і її чоловік - Климент Квітка, оселилися на маленькій дачі з балконом. Будиночок і місце були чудові.

Лесі спочатку трохи полегшало, вона виходила (за допомогою Дори) на балкон, трохи стояла, а потім лягала в шезлонг і довго лежала, дивлячись на чудовий вид - гори, вкриті лісом, і долину, куди стікалися гірські потоки. Незабаром їй різко стало гірше. Вона не могла вже їсти, трохи змушувала себе щось випити. Єдине, що могла їсти без відрази, - це морозиво з ожини. Ісидора збирала ягоди і робила для Лесі морозиво.

"Весь цей час у мами і у мене, - розповідає сестра поетеси, - надія змінювалася відчаєм. Ледве покращиться, і знову десь в глибині душі загориться іскра: може, станеться диво і врятує нашу Лесю ... Мучило почуття нашої безпорадності - на очах гине рідна, дорога людина, а ми безсилі врятувати. Тим більше що і сама Леся це розуміла. Вона не втрачала свідомості, думка її була ясна. Ось тільки часом марила вночі ... Дізнавшись, що приїде сестра Ольга, Леся дуже зраділа і з нетерпінням чекала її. Вночі Леся запитала: коли саме приїде Оль а, і, дізнавшись, що вже скоро, що поїзд приходить о четвертій годині ранку, вона спокійно задрімала ".

Вночі Дора пішла на станцію зустрічати Ольгу. З хворою залишилися мати і Квітка. Десь близько опівночі вона прокинулася і нетерпляче стала чекати Ольгу. Кілька разів нагадувала, щоб не забули нагодувати сестру. На світанку 1 серпня 1913 року Леся Українка відійшла у вічність.

Сестри - Ольга і Дора, які поспішали зі станції до сестри - вже не застали її живою.

Тіло покійної поїздом доставили до Києва, 8 серпня відбулися похорони.

"Попереду несли тільки хрест. Нести труну на руках поліція, яка проявляла до похорону Лесі Українки особливий інтерес, не дозволила, і вона була встановлена на катафалк. Весь катафалк був укритий квітами і вінками з живих квітів", - так описує двоюрідна сестра Лесі Українки Лідія Шишманова-Драгоманова церемонію прощання.

Поліція побоювалася, щоб похорон не вилився в українську маніфестацію, як в попередньому році, коли ховали Миколу Лисенка. Поліція заборонила траурну процесію заспівати "Вічну пам'ять", намагалася закрити цвинтарні ворота, заборонила виголошувати промови на Байковому кладовищі.

"Такого знущання над собою наше суспільство ще не відчувало. Ховали Грінченка, ховали Лисенко - і мови не заборонялися. Невже тіло слабкої жінки нагнало такий страх на уряд?", - риторично запитувала львівська газета "Дело".