За 5 років військовий медик Оксана врятувала життя не одному десятку поранених бійців

За п’ять років військовий медик Оксана врятувала життя не одному десятку поранених бійців. У 2016 році медичний працівник із 25-річним досвідом роботи Оксана з Умані утвердилася в думці, що її професійні знання та навички більше потрібні на фронті аніж у тилу, тому й пішла до війська.

Цьому рішенню передували два роки роботи з ветеранами АТО, які проходили реабілітацію в Уманській районній лікарні. Нині фельдшер медичного пункту механізованого батальйону старший сержант Оксана виконує бойові завдання на Світлодарській дузі.

За п’ять років війни вона врятувала не один десяток армійців.

«Спілкуючись із колишніми воїнами в цивільній лікарні, я багато почула про боротьбу із окупантами. Незважаючи на різність і суб’єктивність сприйняття реалій війни, всі ці розповіді АТОвців об’єднував високий рівень патріотизму і гордість за свої дії. Поступово й мені дуже захотілось побувати «на нулях», щоб зробити свій маленький внесок в загальну перемогу», — пригадує старший сержант Оксана.

У тому ж, 2016-му вона вперше поїхала на фронт. Біля Гранітного на Донеччині пройшла бойове хрещення і швидко навчилася діяти в екстремальних умовах. «Звісно ж, спочатку було не по собі. На щастя, поранень тоді було мало. Але із кожним почутим обстрілом, ми – військові медики, не чекаючи на команду вже готувалися зустрічати «трьохсотих».

Саме неподалік Гранітного я вперше пережила ворожій артобстріл із РСЗВ «Град». Після того жахливого дня я вже нічого не боюся», — розповідає медик.

Оксана говорить, що в місцях зосередження військ їхній медпункт часто приймає й місцевих мешканців, які звертаються по допомогу. «Нині я перебуваю вже у п’ятій ротації на Сході України. Із кожним ворожим обстрілом, автоматично кладу біля себе медичну сумку та дізнаюся про місцезнаходження водія медевакуатора. Після прибуття ж нашого механізованого батальйону до нових бойових позицій, ми вивчаємо місцевість та визначаємось із маршрутами та порядком евакуації. Ми враховуємо все: від захисних властивостей рельєфу місцевості до стану доріг під час можливої негоди», — говорить Оксана.

За її словами, коли працює із пораненим, то часто виступає в ролі психолога. Відволікаючи бійців від неприємного процесу домедичної допомоги, вона розповідає про себе та заспокоює пораненого розмовами.

«Коли приймаю поранених, то зосереджуюся лише на алгоритмі своїх дій. Обстріли противника, проливний дощ чи холод — відходять на другий план. У дану мить для мене головним є лише життя воїна і те, щоб він здоровим повернувся додому. Тільки коли постраждалий військовослужбовець прибуває до мобільного госпіталю, я трошки заспокоююсь і відчуваю гордість за свою роботу. Саме заради цих моментів служби вже можна витримати всі воєнні труднощі», — зауважує старший сержант Оксана.

Удома на неї чекають донька та онук Матвійчик. Ці дві найдорожчі для Оксани людини підтримують її добрим словом. Про зустріч із ними найбільше мріє жінка-військовослужбовець під час бойових відряджень. У 2018 році до дня медичного працівника Оксана Указом Глави держави отримала високу нагороду — медаль «За військову службу Україні». Проте, як вона сама вважає, головною нагородою за участь в АТО/ООС для неї стало би те, щоб після війни всі побратими та посестри повернуться додому живими.

Дмитро Горбунов Мобільна прес-група ОТУ «Північ»