Суїциди або вбивства? Що стоїть за шокуючими цифрами щодо самогубств в українській армії

Суїциди або вбивства? Що стоїть за шокуючими цифрами щодо самогубств в українській армії, Олександр Сукач

Машенька, я завтра перерахую хресній гроші, вона поїде в райцентр і купить тобі в подарунок на день народження телефон", – пообіцяв своїй чотирирічній сестричці навідник САУ Андрій Власюк.

А вже ввечері 8 січня батькам Андрія Власюка зателефонували з 30-ї окремої Новоград-Волинської механізованої бригади і повідомили: "Ваш 19-річний син покінчив життя самогубством. Перебуваючи у розташуванні частини в зоні бойових дій він застрелився з автомата Калашникова"...

За словами головного військового прокурора Анатолія Матіоса кількість самогубств в українській армії сьогодні просто "зашкалює".

"В середньому два-три самогубства в тиждень, – стверджує він. – І це тільки в зоні АТО. А за даними Єдиного реєстру з майже 313 тисяч учасників АТО 518 людей пішли з життя з власної волі".

Його слова фактично спростовує начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Міноборони генерал-майор Олег Грунтовський.

"Число самогубств на такому ж рівні, як і в минулому році, і не має тенденції до зростання, – говорить він. – Звідки взяті цифри військового прокурора, я не знаю, може, це вигадки".

Що ж насправді відбувається в АТО? Багато самогубств серед бійців? І чому вони зводять рахунки з життям?

"Страна" з'ясувала відповіді на ці питання.

"Не зовсім статутні відносини"

Востаннє Андрій Власюк приїжджав додому з зони АТО в селище Берестівка Баранівського району Житомирської області в листопаді 2017 року.

"Зайшов син додому, і ми з дружиною відразу зрозуміли, що він зовсім хворий, з температурою, – згадує батько бійця Микола Власюк. – Я відвіз його на лікування в Житомирський госпіталь. Андрій тоді говорив, що застудився під час служби. Їх взвод провів кілька місяців у полях Донецької області. Наметів у бійців не було, тому спали під відкритим небом у спальниках. Думок про самогубство у сина не виникало. Навпаки, він будував плани на майбутнє. Просив мене не продавати машину. Мовляв, я повернуся додому і "здам на права". Взагалі, у нас з дружиною четверо дітей. Андрій з дитинства нам допомагав по господарству, працював зі мною в лісгоспі. Він розумів, що жити важко і потрібно за себе боротися. Але завжди сподівався на краще. Я не вірю в те, що він міг піти з життя з власної волі. Так поступають тільки слабаки, а мій син був сильною людиною".

Між тим прес-офіцер 30-ї ОМБ Іван Бурдюг стверджує: "Згідно з висновками службового розслідування і даними судово-медичної експертизи, Андрій Власюк покінчив життя самогубством".

А джерело в Міноборони додає подробиці офіційної версії: хлопець звів рахунки з життям через особисту трагедію.

"Влітку 2017 року у його дівчини народилася мертва дитина, – каже наше джерело. – Тому його відпустили додому на похорон. Повернувшись на службу, боєць дуже страждав. І врешті-решт вирішив піти з життя".

У той же час 18-річна Наталія Моісеєва, з якою Андрій Власюк зустрічався більше року, цю історію категорично спростовує.

"Нічого подібного не було! – каже вона. – Ми з Андрієм навіть про весілля не думали. Не те, що про дітей!"

А батько бійця уточнює: "Влітку 2017 року Андрій дійсно приїхав додому на побивку. Тоді він зізнався матері, що розповів командиру якусь "байку" про дівчину і дитину. Дуже вже йому хотілося додому, от і прибрехав. А після його смерті командування за цю брехню зачепилося. Повірте, не було ніяких похорону дитини. Ми з дружиною про це знали".

Цікаво, що приблизно через тиждень після смерті Андрія його дівчина почала отримувати в "ВКонтакте" листи від незнайомця під ніком "Ведмідь Балу".

"Він писав мені гидоти про Андрія, – розповідає Наташа. – А ще зізнався, що вбив Андрійка. Мовляв, Андрій на колінах просив залишити його в живих... Я не знаю, що сталося насправді. Але диму без вогню не буває".

Криміне провадження за фактом загибелі Андрія Власюка закрито через відсутність складу злочину. І, судячи з усього, справжні причини його смерті так і залишаться таємницею за сімома печатками.

"Швидше за все, Андрій Власюк став жертвою дідівщини, – припускають військові з іншої механізованої бригади. – Буває, що "виховуючи" молодого бійця, "діди" так заводяться, що вбивають його. А іноді ображений боєць мстить "дідам" за образи. Правда, на передовій в АТО такі випадки рідкість. Там все-таки є реальний ворог. А в тилу таке часто-густо".

Крім того, вбивства в армії часто відбуваються через п'яних сварок. А іноді із-за необережного поводження зі зброєю.

"Я сам бачив, як один боєць з п'яних очей вирішив перевірити міцність "броника" свого товариша, – розповів нам один з військових. – В результаті важко поранив свого друга і так злякався, що тут же сам застрелився".

Причиною трагедії може стати і нещасна любов.

"Командування однієї з військових частин намагалося представити як самогубство загибель 23-річної дівчини-бійця, – говорить наше джерело в Міноборони. – У неї були стосунки з одним хлопцем, а вона ще дуже подобалася іншому. Ось останній її і застрілив. У дівчини залишився трирічний син".

Багато смертельних конфліктів серед армійців в АТО відбувається через контрабанду.

"Не секрет, що військові на блокпостах заробляють на "тариф" з перевезення заборонених товарів, – кажуть військові. – Іноді між ними виникають сварки, які погано закінчуються. Але в Міноборони про це вам не розкажуть. Адже такі випадки паплюжать "честь мундира". Набагато простіше списати це на самогубство. Тим більше, що у кожної військової частини є "свої" судмедексперти".

У свою чергу поліція втручатися в армійські справи не поспішає і приймає на віру результати внутрішніх розслідувань, замість того щоб докопатися до істини.

"За фактом самогубства завжди порушується кримінальна справа, – кажуть у поліції. – Але потім вивчаються дані, що надійшли від військових, і висновок судмедекспертів. Після чого справу закривають за відсутністю складу злочину".

У зоні ризику – бійці молодше 25-ти і старше 35-ти

Скільки серед офіційно оголошених "самогубцями" бійців, яких насправді вбили, сказати складно. Але військові думають, що приблизно половина всіх випадків.

"Якщо говорити конкретно про самогубства, то в групу ризику у нас входять молоді бійці до 25 років і люди середнього віку після 35 років, – говорить наше джерело в Міноборони. – В основному це контрактники, які прийшли в армію в останні три-чотири роки. У гонитві за виконанням плану військкомати не проводять належної психологічної перевірки новобранців. В результаті ми отримуємо непридатні до служби кадри".

За словами військових, молодь до 25 років морально нестійка і просто не витримує важких умов служби. А бійці середнього віку підводять підсумок прожитого частини життя, розуміють, що нічого не добилися, і вирішуються на страшний крок. Правда, при цьому спочатку закінчують всі свої справи і прощаються з близькими.

"А що чекає контрактників після повернення додому? – задається питанням офіцер Михайло Н. – В АТО кожен боєць отримує до основної зарплати (вона складає приблизно від 7 до 9 тисяч гривень) надбавку – 10 тисяч за службу "на нулі" і 4,5 тисячі гривень за другу лінію. А в тилу у нього залишиться "гола" ставка, на яку навіть житло не знімеш. Можна, звичайно, звільнитися. Але на гражданці кому ти потрібен? Як не було, так і не буде. Та й ставлення до побувавших в АТО в суспільстві стає все більш настороженим після багатьох інцидентів на грунті "в'єтнамського синдрому". Виходить, що служити дуже важко, а повертатися нікуди. Пам'ятаю, як один 40-річний боєць перед смертю написав записку, в якій розподілив свої речі між товаришами. А своєму командирові залишив 7 тисяч гривень. Так би мовити, за моральну шкоду. Адже офіцери несуть відповідальність за своїх бійців і за випадки самогубств їх карають".

"Знаєте, сумні думки і мене відвідують, – зізнався нам 37-річний контрактник Андрій М. – В армії я пішов відразу після Евромайдану. Думав, буду битися за правду і за Батьківщину. Але те, що зараз відбувається, війною назвати важко. В зоні АТО заробляють на контрабанді. Влада загрузла в корупції. Ціни на саме необхідне зростають як на дріжджах, і скоро ми на свої зарплати не зможемо прогодувати себе. Не кажучи вже про дружин і дітей. От скажіть, як в цій країні жити?".

"Коли ми говоримо журналістам про причини самогубств, зазвичай списуємо все на особисті проблеми бійців: сварку з дружиною або боргові зобов'язання, – зазначає джерело в Міноборони. – Таких випадків дійсно вистачає. Наприклад, один із самогубців після розмови з дружиною спочатку кілька разів вистрілив в телефон, а потім собі в голову. Але, за моїми спостереженнями, найчастіше бійці зводять рахунки з життям тому, що вони відчувають себе непотрібними. Ні армії, ні державі, ні родичам. І не бачать перспектив. Думаю, що виною всьому вкрай важка моральна, політична та соціально-економічна ситуація в країні".

"Кожен боєць має знати, що його внесок в соціальний договір цінують, і договір цей чесний, – вважає психотерапевт, член Української асоціації фахівців подолання наслідків психотравмуючих подій Олена Ступак. – Суїцид – це наслідок того, що людина відчуває себе кинутим і не бачить навколо себе нікого, з ким би він міг розділити свої страждання. Для того щоб військові не впадали у відчай і не опускали руки, держава повинна дати їм зрозуміти, що вони потрібні своїй країні. Однією психологічної допомоги тут недостатньо".

"Служити в армії, коли йде війна, постійно перебуваючи в польових умовах, і щодня ризикувати своїм життям неймовірно важко, – уточнює кризовий психолог, травмотерапевт Української асоціації фахівців подолання наслідків психотравмуючих подій Тетяна Назаренко. – Рано чи пізно кожен боєць відчуває моральне вигоряння, нервове виснаження і неймовірну фізичну втому. Якщо в цей момент він розуміє, що всі його зусилля були витрачені дарма – він може вирішити, що краще закінчити життя самогубством, ніж так мучитися далі".

Небезпечна статистика

Між тим, в Міноборони офіційно коментувати тему самогубств категорично відмовляються. Тим більше, оприлюднювати офіційну статистику про кількість бійців, які звели рахунки з життям.

"Ви чули про "ефект Вертера"? – каже в коментарі "Страна" генерал-майор Олег Грунтовський, начальник управління морально-психологічного забезпечення Генштабу ЗСУ. – Немає? Тоді я вам поясню. Справа в тому, що після публікацій у ЗМІ про самогубства кількість трагедій зростає в кілька разів. Ви ж не хочете, щоб добровільно пішли з життя бійців стало ще більше? Ось і не треба про це писати".

Тим не менш отримати цифри з військового відомства (хоча і неофіційно) нам все-таки вдалося. За даними Анатолія Матіоса вони дійсно не збігаються. Чия більш точна інформація на даний момент, перевірити неможливо. Але в будь-якому випадку причин для занепокоєння достатньо.

"Найбільша кількість самогубств в армії було в 2015 році, – говорить інформоване джерело в Міноборони. – Тоді звели рахунки з життям близько 150 осіб. З них приблизно 80 чоловік застрелилися в зоні АТО. Надалі подібних випадків стало менше на 30-35%. Наприклад, у 2017 році було зафіксовано близько 100 самогубств. З них тільки 30 відбулися у зоні бойових дій".

За законом у військових частинах і в зоні АТО з бійцями повинні працювати психологи. Крім того, за психологічним станом рядових армійців зобов'язані стежити командири. Але першеих катастрофічно не вистачає: йти служити в армію за копійчані зарплати психологи не хочуть. А другі – не мають необхідних знань. Між тим, за словами фахівців, якщо б профілактика самогубств проводилася на належному рівні, їх стало б набагато менше.

"В ідеалі, досвідчені психологи повинні проводити тренінги з командирами і потім разом з ними стежити за психологічним здоров'ям бійців, – говорить психолог Тетяна Назаренко. – Адже ознаки того, що людина збирається звести рахунки з життям, давно відомі. Якщо їх вчасно помітити, то запобігти трагедії легко. Так роблять у всьому світі. Але для цього повинна бути воля держави".

"Представили медалі, а потім викреслили зі списку як самогубця"

Статистика самогубств серед демобілізованих бійців в нашій країні не ведеться. Хоча ЗМІ повідомляють про такі випадки ледь не щотижня. Немає офіційних даних про кількість злочинів, які скоїли екс-атошники через отриманий в армії посттравматичний синдром.

"Проходження учасниками АТО психологічної реабілітації є обов'язковою, – говорить Анатолій Матіос. – Однак у 2017 році рівень їх забезпечення такою послугою з боку держави склав лише 0,1%".

У той же час в 2018 році на зазначені цілі у державному бюджеті порівняно з 2016-2017 роками збільшено фінансування і передбачено 109 млн гривень. Але, як свідчить практика, наявність значного матеріального ресурсу ще не гарантує його ефективне використання. Як кажуть психологи, тут важливий, в першу чергу, людський підхід до кожного конкретного бійцеві, який стикається з психологічними проблемами.

Ну і в цілому – ставлення суспільства і держави до бійців і повернувся з війни.

..."Ми живемо біля дороги, а за дорогою цвинтарі, де син лежить, – розповідає батько Андрія Власюка. – Як вийду за хвіртку, так серце починає щемити. Андрійко сам в армію пішов захищати Батьківщину, хоча міг жити вдома і працювати в лісгоспі за хорошу зарплату. Я намагався відрадити його, але не зміг. Вже після смерті сина його командир мені розповів, що за останній бойовий виїзд Андрія представили медалі. А потім як самогубцю викреслили зі списків. Військові навіть на похорон не приїхали. Хоча ховали ми Андрійка всім селом – більше тисячі чоловік було. Та посвідчення "Учасник бойових дій" (УБД) синові не зробили. От скажіть – хіба це справедливо?"



Армія ЗСУ АТО суіцид
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі