Радист-розвідник 54-го розвідбату з Новограда підірвався на міні близько Широкино два роки тому

Вибухонебезпечні предмети і снаряди - це одна з найбільш небезпечних речей на війні. Смертоносні пастки знаходяться практично на кожному метрі в місцях інтенсивних боїв, і навіть часом найдосвідченіші військовослужбовці потрапляються на них. 18 квітня 2016 року близько села Широкине при виконанні бойового завдання на міні підірвався зв'язківець-розвідник Вадим Жордочкін. Чоловікові було 38 років. Вдома на нього не дочекалися двоє дітей і дружина.

Народився Вадим Жордочкін 22 листопада 1978 року в місті Житомир в родині військовослужбовця. У зв'язку зі службою батька сім'я змушена була часто переїжджати з місця на місце. Згодом родина оселилася в місті Вільнянськ Запорізької області. У 1995 році Вадим закінчив загальноосвітню школу №3 міста Вільнянськ. Дивно, але хлопець не пішов по стопах батька і, здавалося, що військова служба - зовсім не його стежина. Вадим ріс надзвичайною і обдарованою дитиною.

Йому завжди були близькі духовні теми, він любив перебувати на самоті, а перебуваючи в компанії дорослих, часто заводив бесіди про сенс життя.

В юнацькі роки хлопець відвідував Недільну школу. Згодом став паламарем, потім дияконом, а пізніше отримав сан священика. Служив в різних церквах Запоріжжя та Мелітополя.

З 2007 року разом з сім'єю він оселився в селі Ворсовка Малинського району Житомирської області, де продовжив працювати за своєю спеціальністю.

З 29 серпня 2014 по 8 вересня 2015 року він проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Призваний Малинським міським об'єднаним військовим комісаріатом Житомирської області по мобілізації. Служив Вадим водієм-санітаром 54-го окремого гвардійського розвідувального Прутсько-Померанского батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2076 (польова пошта В2803), місто Новоград-Волинський Житомирської області). Служба в армії приносила задоволення і комфорт. Чоловік відчув, що там він знаходиться на своєму місці і може словом дарувати військовослужбовцям заспокоєння, а ділом оберігати спокій мирних громадян.

Протягом 2014-2015 років Вадим Жордочкін брав участь в антитерористичній операції на сході України. Він пройшов жорна битв під Гранітним і Волновахою, звільняв Артемівськ (нині Бахмут), а також був в епіцентрі кривавих подій під Дебальцеве.

Пізніше він прийняв рішення підписати контракт і вступити в ряди Збройних Сил. З січня 2016 проходив військову службу за контрактом, але вже в іншій іпостасі. Вадим освоїв професію радіотелеграфіста відділення вогневої підтримки взводу снайперів роти вогневої підтримки 54-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України.

З 1 лютого 2016 р Вадим знову був на фронті. Його відділення брало участь в обороні Маріуполя. Військовослужбовці протидіяли ДРГ проросійських терористів і найманців і з кожним днем утримували позиції на найнебезпечніших ділянках фронту. Вадим Жордочкін одного разу давав інтерв'ю каналу ICTV і повідомив, що у нього тепер два дні народження. Чоловік розповів, що його авто потрапило під кулеметний обстріл. Тоді смерть обійшла стороною бійця. Він їхав сам на машині з позначками «швидкої допомоги».

18 квітня 2016 солдат Вадим Жордочкін загинув в результаті підриву на міні поблизу села Широкине Волноваського району Донецької області. Його група висувалася на невідому територію, і боєць настав на міну. Він загинув на місці.

21 квітня 2016 був похований на кладовищі села Потіївка Радомишльського району Житомирської області. Вшанувати пам'ять героя прийшли представники Малинської міської та районної рад, військові комісаріати, громадські діячі, волонтери, бойові побратими загиблого і місцеві жителі.

Вчителька Вадима Світлана Іванова, розповіла, що коли дізналася про загибель хлопця, було важко прийняти цей факт, тому що для всіх це стало страшною втратою.

«Він був дуже активним під час навчання в школі, з легкістю схоплював нові знання, вражав своїм життєлюбством, веселою вдачею, цілеспрямованістю, а головне - безкомпромісністю в питаннях справедливості. Ймовірно, і Бог, і рідні, і друзі підтримали його в напрямку, який вибрав. На жаль, ми втрачаємо найкращих синів », - сказала вона.

Колишній командир 54-го ОРБ полковник Леонід Климчук поділився своїми спогадами про Вадима і їх спільній службі. «На жаль, війна забирає найкращих патріотів. Вадим пішов в армію за контрактом. Він завжди сумлінно ставився до виконання військових обов'язків і бойових завдань, був хорошим бійцем, надійним побратимом і товаришем, а ще - душею компанії і великим оптимістом, який вірив у перемогу нашої армії », - сказав він.

Похорон відбувся тихо і без пафосних промов. Присутні з теплотою згадували чоловіка, який вирішив у важкий для країни час піти на фронт, щоб захистити свою сім'ю і Батьківщину.