День в історії. 10 січня: повстали південні декабристи

У 1825 році в літньому таборі російських військ поблизу села Ліщина під Житомиром, декабристи провели кілька таємних нарад, на яких розглянули низку важливих питань, зокрема:

Товариство з’єднаних слов’ян злилося з Південним товариством, і на чолі слов’ян постав новий керівник – Михайло Бестужев-Рюмін (офіцер Чернігівського піхотного полку, 2-й директор Південного товариства).

Таємна панславістська організація декабристів – Товариство з’єднаних слов’ян (Слов’янське товариство) – виникла на терені Волинської губернії ще в 1823. Його засновниками були молоді офіцери 8-ї артилерійської бригади, розквартированої у Новограді-Волинському, – брати Андрій і Петро Борисови та польський шляхтич з Новограда-Волинського Юліан Люблінський. Змовники склали програмні документи організації – «Правила Товариства з’єднаних слов’ян» і «Клятвену обіцянку». В них містилася ідея добровільного об’єднання слов’янських і сусідніх з ними неслов’янських народів під проводом Росії у Федеративній республіці. На терені Російської імперії заколотники планували встановити республіканський лад, а Польщі, в обмін на збройну підтримку в боротьбі проти царату, обіцяли повернути відвойовані у неї Волинь та Подолію і надати незалежність з наступним включенням її до складу Федерації. Туди мали увійти також Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Валахія, Далмація, Хорватія, Угорщина і Трансільванія. Втілення в життя такої утопічної ідеї, безумовно, призвело б до нової великої війни в Європі, адже більшість цих країн на той час входили до складу двох інших імперій – Австро-Угорської і Османської.

10 січня 1826 в Київській губернії почалося повстання Чернігівського полку. Повстанцям вдалося ненадовго зайняти Васильків, але в першому ж бою з урядовими військами вони були розбиті без опору.

Фактичною причиною повстання Чернігівського полку став арешт Павла Пестеля, який стався ще до виступу на Сенатській площі. Далі було повстання в Петербурзі і з деякою затримкою в Київській губернії.

Як тільки підполковник Сергій Муравйов-Апостол дізнався про арешт Пестеля (це сталося через кілька днів), він відразу ж зрозумів, що скоро прийдуть і за ним, оскільки вони разом керували так званим Південним суспільством. Повстання Чернігівського полку було спонтанним, швидше актом відчаю Муравйова-Апостола, ніж елементом початкового плану декабристів.

На підставі (привітати корпусного генерала з Різдвом) він покинув Триліси (де розташовувався його батальйон) 24 грудня (тут і далі всі дати дано за старим стилем) і поїхав до Житомира. З нагоди свята в Василькові був бал у полкового командира полковника Гебеля. Прямо на бал з'явилися жандарми з наказом заарештувати Муравйова-Апостола.

Полковник і жандарми вирушили в Триліси на квартиру до бунтівного підполковника. Однак там вони його не застали, виявивши тільки сплячого Бестужева-Рюміна. Жандарми вирушили в Житомир, а Муравйов-Апостол пройшов в зворотному напрямку.

28 грудня він повернувся в Триліси, вже попереджений про візит жандармів Бестужев-Рюміним. До їх повернення Муравйов встиг домовитися зі спільниками з Чернігівського полку про збройну підтримку. 

Вночі 29 грудня до нього на квартиру прибули жандарми разом з Гебелем і оголосили про арешт. Муравйов-Апостол не став чинити опір і попросив тільки дати йому попити чаю. Поки він пив, в квартиру увірвалися кілька офіцерів з його батальйону і з багнетами кинулися на Гебеля, якому завдали кілька поранень. Гебель зумів втекти і сховатися в погребі завдяки допомозі одного з рядових. Двоє жандармів були заарештовані.

Муравйов-Апостол, обійшовши навколишні села, зібрав свій батальйон і рушив з ним на Васильків, де був захоплений арсенал зброї та полкова каса. Роти, що знаходилися в Василькові не стали вступати в зіткнення з повсталими. Майор Трухін (старший офіцер полку після втечі Гебеля і заколоту Муравйова) був захоплений, побитий і під загрозою зброї примушений видати полковий наказ про збір всіх полкових рот в повному спорядженні в Мотовилівці.

Вранці наступного дня в Мотовилівці відбувся урочистий молебень за участю полкового священика, після чого солдат привели до присяги.

Не всі солдати зрозуміли, що взагалі відбувається, тому їм пояснили, що законний імператор Костянтин силою скинутий із престолу, і вони, як і більшість вірних законному імператору армыя, виступають проти лиходіїв і негідників, що зневажили права государя. У всякому разі спостерігав повсталих в Мотовилівці Йосип Руликовський саме так описував те, що відбувалося.

Тим часом число повсталих зменшилася. Фельдфебель гренадерської роти зрозумів, що відбувається щось дивне, і зумів переконати Муравйова повернути гренадерів на квартири, щоб забрати забуте спорядження. Гренадери пішли в Білу Церкву і більш не поверталися. За це вони пізніше були винагороджені переводом в лейб-гвардії Московський полк.

Ніякого хоча б умовного плану у повстанців не було.

З Мотовилівки вони рушили на Житомир, але передумали і пішли на Білу Церкву, однак через помилкові відомості не наважилися атакувати поселення, думаючи, що там є переважаючі сили. Мабуть, початковий розрахунок був у тому, що повстання спровокує наслідувати цей приклад і ряд інших частин. Тим більше що у Південного товариства були непогані зв'язки з Товариством об'єднаних слов'ян, яке діяло на Україні і, як вважається, підтримувало ідею незалежності всіх слов'янських держав з потенційним перетворенням в республіканську федерацію. 

Ряд найбільш активних членів суспільства в той момент знаходилися неподалік: в Києві, Житомирі та Новограді-Волинському. Однак на допомогу повсталим ніхто не прийшов, не з усіма вдалося встановити контакт, хтось навіть не знав про спонтанне повстання Муравйова, інші порахували витівку приреченою на провал і усунулися.

Замість Білої Церкви вони знову повернули на Триліси, але, не дійшовши до квартир, наткнулися на урядові війська під командуванням генерала Гейсмара. Ніякого бою не вийшло. Війська дали спочатку залп ядрами, потім два картеччю. Зрозумівши, що по них стріляють всерйоз, солдати просто кинулися врозтіч. Причому Муравйову-Апостолу завадили бігти його ж солдати.

Загинули 24 людини, в тому числі і брат Муравйова-Апостола. Сам ватажок повстання був поранений в шию. Понад 900 учасників здалися, включаючи шістьох офіцерів.

Серед заарештованих виявилися і наші земляки: Тадеуш Жебровський (секретар сенатора Ільїнського, родом з Любара), Юліан Люблінський (з Новограда-Волинського) та житомиряни Ілля Іванов (секретар Товариства з’єднаних слов’ян) і Піотр Мошинський (маршал волинського губернського дворянства).

Муравйов-Апостол опинився в складному становищі. Фактично він був керівником заколоту, та ще й значився в таємному суспільстві одним з його керівників.

А ось Пестель, який грав в Південному суспільстві не менш важливу роль, був заарештований ще до всіх повстань і при вмілому захисту міг уникнути страти, як її уник третій керівник товариства Юшневский, заарештований одночасно з Пестелем і отримав 13 роки каторги. І спочатку Пестель дійсно наполегливо відмовлявся від зізнань, але пізніше несподівано розговорився і наговорив собі на смертний вирок.

Слідчі здебільшого цікавилися ставленням декабристів до ідеї царевбивства і їх ідеологічними прожектами. Тим часом Пестель, в своїх свідченнях повідомив чимало цікавого. Наприклад, про відносини з Польським патріотичним товариством, контакти з яким встановив Бестужев-Рюмін, а переговори вів сам Пестель.

За словами Пестеля, він мав контакти з видатним польським князем Яблоновським, який стверджував, що їх таємне товариство отримує гроші від «англійської кабінету» і що їм обіцяно ще і зброю, і що їх організація має відділення практично у всіх європейських країнах. 

Більш того, серед відомих йому членів польських товариств Пестель назвав генерала Хлопицького і особливо виділив його як одного з найвпливовіших. Для відставного польського генерала це не мало ніяких наслідків, однак саме він був фактичним керівником польського повстання 1830 року. Що стосується Яблоновського, то він був узятий під варту і засуджений до 20 років каторги, але відразу ж був помилуваний імператором і відпущений. Правда, йому довелося прожити кілька років в Росії, перш ніж він отримав дозвіл повернутися в маєток.

Пестель також повідомив, що головною умовою поляків була їх майбутня незалежність. За його словами, остаточних домовленостей не було досягнуто, але про незалежність в межах Царства Польського (а не Речі Посполитої) було «глухо говорено».

Пестель розповів про ряд інших аналогічних організацій.

Зокрема, з відомих йому він назвав Малоросійське товариство, яке нібито має на меті відділення Малоросії і догляд під заступництвом Польщі. Лідером організації він назвав Василя Лукашевича. За словами Пестеля, вони складалися в союзних відносинах з поляками і він чув про їхнє існування від самих поляків.

Сам Пестель на допиті підкреслив, що на відміну від польської незалежності він вважає саму ідею відокремлення Малоросії неможливою («При цьому говорив я полякам, що Малоросійське товариство ніколи не встигне до своєї мети, бо Малоросія на повіки з Росією перебуватиме нерозривно, і ніяка сила не відкине Малоросії від Росії»).

Однак слідству так і не вдалося довести існування цієї організації, хоча Лукашевич і здався підозрілим і був залишений під гласним наглядом на кілька років.

До сих пір фахівці з декабристам не прийшли до однозначного висновку, чи існувало насправді це таємне сепаратистське суспільство, але його сліди були вміло приховані, або ж це були тільки непевні чутки.

Пестель, Муравйов-Апостол і Бестужев-Рюмін були засуджені до смертної кари. Офіцерів, які брали участь в нападі на Гебеля і заколоті, відправили на каторгу. Частина солдатів Чернігівського полку покарали палицями і направили в армію на Кавказ. 

Так закінчилася друга після Мазепи спроба масштабного збройного повстання проти російської влади в Малоросії. Правда прямого відношення до українського сепаратизму вона не мала, будучи частиною загальноросійських революційних процесів.