Жителька Новограда-Волинського за свої кошти організувала притулок для трьох сотень собак

Хтось кине бездомнній голодній собаці шматок хліба, інший, можливо, скаже їй добре слово і піде далі, а мешканка Новограда-Волинського  Валентина Захарчук бере такого пса і несе до себе додому. У притулку, який вона створила на власні кошти, живуть зараз 260 собак різних порід. Ще тридцять цуценят підростають на приватному подвір'ї жінки. Щоб доглядати за вихованцями Валентина Мечиславівна навіть пішла з роботи.

Я з дитинства підбирала бездомних собак і кішок, підгодовувала, виходжувала, — розповіла Валентина Захарчук. — Доводилося навіть ховатися від батьків, які не дозволяли тримати в будинку багато тварин. Коли почала працювати і отримувати зарплату, перестала ховатися. Приносила до себе викинутих тварин, годувала їх, лікувала і мріяла створити справжній притулок. Думала, що назбираю грошей, і моя мрія здійсниться. Але цьому постійно щось заважало: потрібно було побудувати будинок, вивчити дітей... Ми живемо на околиці міста, тому тримали велике підсобне господарство: кілька корів, бичків, свині, кури... А ще у нас постійно жили не менше тридцяти кішок і собак. З-за них я часто сварилася з чоловіком: Віктор, як і мої батьки, довго не поділяв мого вибору.

Тварини потрапляють до мене різними способами: люди прив'язують їх недалеко від будинку, залишають біля огорожі в пакетах або коробках, наглухо зав'язаних скотчем або навіть... забитих цвяхами. Часто залишають хворих, і їх доводиться довго лікувати. Досі підкидають не тільки цуценят, але і дорослих собак. Я спеціально тримаю дві кози, щоб поїти своїх вихованців молоком.

Втім, зібрати всіх бездомних собак і кішок у себе у дворі жінка, звичайно, не могла, тому кілька разів на тиждень розносила їм їжу.

— Йшла на роботу і тягнула з собою відро каші і торбу хліба, — згадує Валентина Мечиславівна. — Собаки вже чекали на мене в певних місцях. Останнім часом безпритульних тварин стало більше. Мабуть, люди, не маючи засобів до існування, позбавляються від тягаря, викидаючи чотирилапих на вулицю.

Тримати стільки собак у приватному дворі стало складно — сусіди скаржились на їх безперервний гавкіт. І сім років тому я звернулася до міськради з проханням виділити мені за містом землю для облаштування вольєрів. Чиновники наді мною сміялися, відмовляли — як вони пояснювали — від непотрібної затії. Я ходила в міськраду, як на роботу, і три роки тому влада здалася — виділила шістдесят соток землі. Сьогодні тут краса: вольєри і будиночки для собак, є кухня, проведено електрику, а тоді був голий майданчик і бур'яни в людський зріст.

Перший раз привезла і закрила на загородженому 32 дорослі собаки, яких зібрала в центрі міста. Вранці приїхала їх годувати, а псів немає: підкопалися під огорожу і втекли. Бездомні собаки звикли самі добувати собі їжу. Стало зрозуміло, що відкладати будівництво вольєрів не можна. Щоб заощадити, ми з чоловіком купували по оголошеннях колишні вживанні сітку, залізні куточки, стовпчики. Витратили всі п'ятнадцять тисяч, які я отримала перед виходом на пенсію...

Правда, і цього виявилося мало, довелося звернутися за допомогою до приватних підприємців і просто небайдужих людей. Нам не тільки привезли бетонні плити, шифер, дошки і цвяхи, а й закупили миски для собак. Один бізнесмен, побачивши, що мені доводиться варити їжу тваринам в кілька прийомів, подарував казан на триста літрів. Величезну допомогу надають селяни. Хто мішок зерна дасть, а хто і півтонни. В селах я купую також картоплю, буряк, солому. Кістки і спеціальний фарш для тварин підприємці віддають по закупівельній ціні шість гривень за кілограм — не заробляють на мені жодної копійки. Місцевий хлібозавод — я дуже вдячна його керівнику — два рази в тиждень відпускає черствий хліб по 2 гривні 80 копійок за кілограм, а кілька мішків в місяць віддає безкоштовно.

Я не раз просила чиновників про допомогу. І кілька років тому міськрада виділила півкіло крупи і 50 грамів фаршу на одну собаку... в рік. Якщо розподілити це на 365 днів, то не вистачить навіть на Попелюшку, яка їла півзернятка в день. Тобто по паперам допомога від влади надходила, але насправді...

До грудня 2015 року в притулку перебувало триста собак. Припаси, які мені влітку вдалося випросити у небайдужих людей або придбати на власні кошти, закінчилися. Корму катастрофічно не вистачало, тому я відібрала сотню сильних здорових молодих собак і... випустила їх на волю. Просто вивезла в місто і залишила. Деякі повернулися назад: побачивши мене, вони падали на передні лапи й повзли, щоб я їх пожаліла і не проганяла. Я дивилася на них і обливалася сльозами. Але наймолодші не знайшли дороги назад. Місцева влада відразу помітила тварин і, звичайно, обурилися, незадоволені були й жителі. Згідно мого перепису, зараз у місті більше 500 бездомних собак. Я готова їх прийняти, якщо міська влада допоможе добудувати вольєри і дадуть для них продукти. Добре б також виділити кошти на зарплату працівникам притулку, яку я поки плачу з власної кишені. Міський голова Новограда-Волинського Віктор Весельський приїжджав до нас і пообіцяв істотну допомогу.

У Новограді-Волинському зараз близько 180 стерилізованих тварин. Разом з онуками я виловлювала їх, відвозила до ветлікарні, оплачувала наркоз і знеболювальне — це приблизно сто гривень для кожної собаки. Під час операції заспокоювала тварина, потім відносила у вольєр, де вони утримувалися до двох тижнів. Після того як знімали шви, ми випускали собак на волю.

А в минулому році в місті вбили 42 стерильні собаки. Я плакала і питала, навіщо люди це зробили. Мені пояснювали, що бездомні тварини гавкають вночі, гадять на клумби. Тому в притулку потребують навіть стерилізовані собаки.

Міськрада спочатку пообіцяв передати цю землю у приватну власність, потім — в оренду на 49 років, але так нічого і не вирішила. Я боюся, що через паперової тяганини мої підопічні можуть знову опинитися на вулиці. Мені вдалося зібрати буквально по частинах і повернути до життя тварин, яких викинули понівеченими — з перебитими і навіть порубаними задніми лапами. Сьогодні вони живуть у нормальних умовах. З чоловіком, старшим сином і двома онуками ми побудували 24 вольєра, близько сотні будиночків для собак, кухню. Цілий рік для господарських потреб носили воду з озера, що в кілометрі звідси. Потім купили кола і самостійно викопали колодязь.

Мені багато допомагав старший синочок Сашко. Він працював провідним інженером на місцевому водоканалі, а вечорами поспішав сюди: накрити вольєр, добудувати нову будку. Зараз я змушена обходитися без нього — Саша пішов добровольцем на фронт. Ми відмовляли сина, але він сказав, що повинен захищати батьківщину.

Син на фронті, чоловік на роботі, а онуки навчаються. Я одна не встигаю доглядати за величезною кількістю собак, довелося найняти двох помічників. Ділю між ними свою пенсію, але доводиться ще додавати, щоб вийшло хоча б по тисячі гривень кожному. Цього, звичайно, мало, але у мене немає можливості платити більше.

Так, у притулку постійно хтось знаходиться. Крім кухні і кімнати відпочинку є приміщення для продуктів, холодильні камери, де зберігаються кістки і фарш. Для чергового створені елементарні побутові умови: є пічка, телевізор, холодильник. Адже ми не знаємо, коли саме можуть підкинути чергову партію собак, тому потрібно бути напоготові.

Спочатку я варила їжу вдома і носила її у відрах за три кілометри двічі в день — вранці і ввечері. Причому в будь-яку погоду, будь то спека чи мороз. Бувало, ходила з грипом, з високою температурою. Тваринам адже все одно, як ти себе почуваєш — вони хочуть їсти. Як-то взимку посковзнулася, впала і пошкодила ногу. Тоді тільки попросила чоловіка побудувати на території невеликий будиночок, де можна було б готувати їжу та при необхідності сховатися від дощу.

Пам'ятаю, як-то вночі, зателефонував знайомий і сказав, що чує десь писк, але не може визначити, звідки. Виявилося, викинули маму з шістьма песенятами, які враз розповзлися. На вулиці дощ з мокрим снігом, а ми їх розшукуємо з ліхтариком. Собака на нас гавкає, не підпускає. Тільки до ранку вдалося її прив'язати і зібрати у високій траві всіх дитинчат. Підрослих цуценят ми роздали, а їхню маму знайомий забрав до себе додому.

Викидають не тільки безпородних тварин, але і кавказьких вівчарок, бультер'єрів, стаффов. Собак бійцівських порід я змушена тримати вдома, адже якщо вони випадково відірвуться, то місцевим песикам не поздоровиться. Стежу, щоб мої вихованці не конфліктували, іноді доводиться переселяти забіяк в інші вольєри або навіть в окрему будку. Як і скрізь, найбільше дістається новеньким. Тому всіх «чужинців», не знайомих між собою, заселяю в окремий вольєр. Тиждень спостерігаю за ними, якщо бачу, що когось пригнічують, відселяю. Як правило, в окремих будках живуть або занадто агресивні, або ті, хто не може за себе постояти.

Незалежно від їх характеру, всіх собак дуже люблю, і вони відповідають мені взаємністю. Чують мене вже за п'ятсот метрів і зустрічають дружним гавкотом.

Один раз в два тижні готую контрольну годівлю. Визначаю, скільки відер води йде, скільки крупи, фаршу, жиру. Кожній собаці ставиться окрема миска. А такі ласощі, як булка або кістка, даю окремо і чекаю, поки тварина з'їсть, потім переходжу в інший вольєр. І так кожен день. Зараз у мене живуть 260 дорослих собак і тридцять цуценят.

собаки2
собаки2
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі